Історична довідка про назву хутора Петровського (Маракучка)

На початку XX століття  Російська імперія залишилася за складом населення, переважно селянською і була зроблена спроба здійснити реформу, яка б зняла гостроту земельного питання. Міністр внутрішніх справ Петро Столипін (1862-1911) вбачав головне гальмо розвитку сільського господарства  у сільській общині, до якої були прикріплені селяни і контроль якої тяжів над ними. Петро Столипін поставив собі за мету зруйнувати общину , створити на селі міцне, заможне селянство, яке стало б опорою існуючій владі. Реформа була започаткована Указом від 9 листопада 1906 р. і завершила законами від 14 червня 1910 р і 29 травня 1911 р. Скасувалися обов'язкові земельні общини і надалось кожному селянинові право вимагати виділити йому землі в одному масиві, що мав назву «відрубу».

Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати «хутір». Так з Кириківської общини відділилися кілька родин  і створили хутір між Пологами і Кириківкою. Де вже було кілька будівель які були межею  між сотнями Охтирського козацького полку, за якими закріпилася назва Маракучка (за народними переказами, повертаючись з далекої дороги козаки вночі побачили будівлі  і їм здалося, що це марево «Чи кучка, чи мара?» - як запитав один із них. «Маракучка» - відповів інший. Так і закріпилася ця назва). В цей час ще виник хутір Гарбузи ( біля колишнього військового аеродрому) там жила одна родина, їх спіткала гірка доля - в роки Першої світової війни. Невідомі злочинці пограбували цей хутір і всіх мешканців убили, там довгий час ще стояли будівлі і був хороший сад, але проживати ніхто не наважувався.

 З встановленням Радянської влади в селищі Кириківка почалося нове життя. За адміністративним поділом  1923 року був створений Кириківський район з центром у селі  Кириківка.

Головою  сільської Ради з 1921 року в Кириківці був виходець з бідняцької селянської родини Микита Трохимович Куліш, який дбав про розбудову села. Він був делегатом районного і окружного з'їзду Рад, брав участь  у роботі VII Всеукраїнського з'їзду Рад, який проходив з 10 по 14 грудня 1922 року у приміщенні театру імені Т.Г.Шевченка міста Харкова ( тоді столиця  України). На цьому з'їзді було обрано 200 членів ВУЦВКУ ( Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету) та 50 кандидатів в члени ВУЦВК – двадцятим у цьому списку був Куліш М.Т.

Як розповідають місцеві жителі: Куліш М.Т. мав товариські стосунки з головою ВУЦВК ( всеукраїнським старостою) Григорієм Петровським.

За свідченням старожилів Кириківки, на яких грунтуються дані шкільної краєзнавчої кімнати,  за ініціативою Микити Куліша Кириківська громада звернулася до Григорія Петровського із проханням про встановлення пам'ятника Т. Г. Шевченку і придбання саджанців ясенів і маслинового дерева в Ботанічному саду міста Харкова, для насадження скверу біля пам'ятника.  Пам’ятник був зроблений у 1923 році скульптором Калеником Терещенком, а встановлений він був в 1924році в насадженому сквері біля школи.

Вдячні Кириківці, за згодою Григорія Петровського, під час    адміністративної реформи  в 1928 році, коли був ліквідований Кириківський район, перейменували Маракучку в хутір Петровського.

Словник термінів до теми Середньовічний світ Західної Європи 7 клас

Словник термінів до теми

Середньовічний світ Західної Європи

Бургомістр –  «господар міщан» — міський голова, начальник (магістр) міщан (бюргерів). Також голова міської адміністрації (виконавчої влади) в німецькомовних та більшості германомовних країн

Буржуазія – соціальна верства або суспільний клас; частина суспільства, власники засобів виробництва. Відповідно до розміру підприємства або капіталу, саме власники чи безпосередньо зайняті підприємницькою діяльністю.

Бюргер – мешканець міста, міщанин, громадянин.

Васал – цим ім'ям в період панування феодалізму в Західній Європі називалася особа, яка зобов'язана іншому (сеньйору - сюзерену) особистою вірністю і службою.

Васалітет – відносини між васалом і сюзереном.

Ганза – унія вільних німецьких «ганзейських міст» на чолі з Любеком та торгових гільдій, яка підтримувала і захищала торгівлю від феодалів і піратів у Північній Європі у ХІV—ХVІІ століттях (формально до 1669 року).

Гільдія – в Західній Європі в період раннього середньовіччя різні об'єднання — взаємодопомоги, релігійні, політичні; в XII — XV століттях корпорації купців (в Англії також ремісників), цехи, що захищали інтереси своїх членів, які домагалися правових і митних пільг.

Догмат (у релігії) – основні положення, що їх слід сприймати як незаперечну істину при будь-яких обставинах.

Духовенство – служителі культу або прошарок суспільства, представники якої здійснюють релігійні обряди і служби.

      - біле духовенство – загальна назва нижчих (не ченців) священно-служителів (священики, диякони).

    - чорне духовенство – це ченці, які дають обітницю безшлюбності.

Епідемія – тип захворювання, яке є новим для даної популяції протягом періоду збереження імунної «пам'яті» та розповсюджується зі швидкістю, що значно перевищує очікувану, засновуючись на нещодавньому попередньому досвіді (тобто числі нових випадків за одиницю часу).

Замок – укріплена будівля феодала, що використовується для захисту від ворога та зазвичай служить командним центром.

Кардинал – найвища посадова особа Католицької Церкви після папи, єпископ з правом голосу при виборі нового папи Римського, і член Колегії кардиналів, з посеред яких обирається папа Римський.

Колонізація — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням.

      - Внутрішня колонізація – заселення і господарське освоєння вільних земель на кордонах власної країни. Внутрішня колонізація застосовувалась у деяких країнах для придушення національних меншин.

        - Зовнішня колонізація – створення поселень (переважно сільсько-господарських) за межами своєї країни, іноді поєднана з підкоренням або винищенням місцевого населення.

Комуна міська – самоврядне середньовічне місто, міська республіка.

Конклав – збори, на яких кардинали-виборці, кожен з яких теоретично має шанси бути обраним, обирають папу Римського

Лихварство – це надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при погашенні боргу. Особа, яка займається лихварством називається лихварем.

Магдебурзьке право – одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування у Центральній Європі у Середні віки.

Майстер – у Середні віки дрібний економічно самостійний виробник-ремісник, повноправний член цеху.

Мер – голова міської влади, міської адміністрації; голова місцевої виконавчої влади населеного пункту, частіше всього міста, іноді в великих містах також міського регіону

Міграція – переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.

Підмайстер – в середньовічних цехах ремісник, який не має власної майстерні і працює за наймом у повноправного члена цеху - майстра.

Ратуша – орган міського самоврядування в ряді європейських країн, а також будівля міського самоврядування.

Рицар – середньовічний шляхетський титул в Європі.

Сеньйор – феодальний власник землі, котрий віддавав частину своїх земель із селянами іншому, дрібнішому феодалові, за службу

Станова монархія – це форма феодальної держави, у якій поряд з королівською владою існує станове представництво.

Сюзерен — великий феодальний правитель, влада якого базується на васальному підпорядкуванні йому дрібніших феодалів, які одержують від сюзерена право на частину землі у його володіннях (феод) чи утримання з неї.

Феод – спадкове земельне володіння в епоху феодалізму, за яке потрібно було нести службу (переважно військову), та інші повинності

Феодалізм – панівна за Середньовіччя в Західній і частково в Центральній та Східній Європі суспільно-економічна система.

Феодальна драбина – система взаємопідпорядкування всередині класу феодалів, заснована на відносинах «сеньйор — васал». На вищих «сходах» перебували найбільші, на нижчих — середні, ще нижчих — дрібні феодали. Така організація дістала назву феодальних сходів

Фортеця – укріплена фортифікаційна споруда з міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, великим запасом провіанту та озброєння; призначена для протидії довготривалій облозі та перебування у круговій обороні.

Християнство – один з напрямків єдинобожжя, засноване на житті і вченні Ісуса Христа, описаних у Новому Заповіті

План проведення тижня історії

План проведення

тижня історії (18.01.-22.01.16)

по Кириківській ЗОШ І-ІІІ ст.

№ п/п	Заходи	Дата проведення
1.	Відкриття тижня історії. Відкритий перегляд періодики «Загадки истории».	18.01.16
2.	Проведення вечора пам’яті в 5-8 класах «Крути: смерть і воскресіння»	19.01.16
3.	Виховна година для 9-11 класів  «Солоний Хрещатик: присвячено Небесній сотні»	20.01.16
4.	Конкурс малюнків до Дня Соборності України	21.01.16
5.	Проведення експрес-хвилинок у 5-11 класах «Соборність України». Закриття тижня історії.	22.01.16

Практичне заняття Замок. Рицарські традиції. Життя селян 7 клас

Замок. Рицарські традиції. Життя селян

Мета:

·        визначити особливості життя феодалів і селян як представників основних

·        верств середньовічного європейського суспільства;

·        закріпити теоретичні знання учнів, набуті впродовж вивчення навчального матеріалу;

·        розвивати вміння працювати у малих учнівських групах;

·        сприяти формуванню толерантного ставлення до думок інших і вміння шукати з ними порозуміння.

Тип уроку: застосування набутих знань.

Обладнання: підручник, атлас, матеріали, підготовлені до практичного заняття.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Актуалізація опорних знань

III. Проведення практичного заняття

IV. Закріплення нових знань

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

Хід уроку

I.Організація навчальної діяльності

Учитель оголошує учням тему практичного заняття, інформує про заплановані форми роботи.

ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда за запитаннями

1. Які рицарські традиції вам відомі?

2. Що таке рицарський турнір?

3. Із якою метою феодали будували замки у Середньовіччі?

4. Як жили селяни?

III. Проведення практичного заняття

Замок та його мешканці.

Завдання №1. Послухайте розповідь вчителяя та дайте відповіді на запитання

 Починаючи з X ст. складовою частиною середньовічного ландшафту стають замки. Головною причиною зведення цих фортець була постійна загроза мирному існуванню, прагнення захиститися від ворогів. Зазвичай замки будувати на пагорбі або па високому березі річки. Звідти вдавалося здалеку побачити ворога, було легше оборонятися.

До кінця Х ст. замок - це двоповерхова дерев 'яна вежа . Нагорі жив феодал, а внизу - воїни та слуги. На першому поверсі розташовувалися також господарські приміщення, кухня, зброярні та продуктові склади. Замок оточував вал із частоколом і глибокий рів з водою, через який на ланцюгах перекидався міст. Коли його підіймали, доступ до замку ставав неможливим. В одну з веж вели важкі в'їзні ворота  міцного дуба, окуті зверху залізом. Позаду воріт, на певній відстані від них. знаходилися підйомні грати. Тільки їх опускали, той, хто встигав прорватися за ворота, потрапляв у пастку.

З ХІ ст. феодали почали будувати кам'яні замки. їх обносили двома, а іноді навіть трьома високими (до 15 м) і товстими (до 5 м) мурами. У мурах робили бійниці - вузькі отвори, через які ворога засипали стрілами, а по кутах ставили вартові вежі.

У центрі, як і раніше, височів донжон - головна башта замку, тепер уже кам'яний. У його підземелля, у темряву і вологість, кидати ув’язнених - непокірних васалів та селян. Донжон не тільки був житлом феодала, а й останньою схованкою у разі падіння зовнішніх укріплень. Ворог міг узяти такий замок лише після облоги, її тривалість залежала від кількості припасів харчів та води, тому кожний замок обов'язково мав свій колодязь. Під час будівництва донжона головною умовою були не розкішні покої, а надійні стіни. Згодом поряд з донжоном виник досить зручний будинок для проживання в мирні часи. Життя за міцними стінами минало усамітнено й розмірено.

Якщо не було війни, сеньйор полював, виконував військові вправи або розважався грою в м'яч, кості та шахи. Пані проводила час за рукоділлям. Тільки на початку літа замок оживав: справляли весілля, влаштовували змагання і бенкети. Уся округа перебувала немов у затінку такого замку. У ньому феодал зосереджував свою владу й військову могутність. Тут стояли його воїни та збиралися васали, щоб виступити на захист володінь свого сеньйора. Усередині замкових мурів переховувались під час ворожих нападів навколишні жителі. За право вважати господаря замку своїм захисником вони сплачувати побори й виконували деякі роботи, наприклад ремонтували укріплення. У своєму замку сеньйор судив васалів і селян. Крім нього, не було для них іншого судді та іншого правителя.

1. Що собою представляє замок?

2. Яким чином жителі потрапляли до замку?

3. Що таке донжон?

4. Чим займався сеньйор, коли не велася війна?

Рицарські традиції.

Завдання №2(колективна робота)

Послухайте розповідь вчителя на основі історичного документу та дайте відповіді на запитання

Як жили рицарі.

В XI ст. усіх світських феодалів почали називати рицарями (з нім. - вершник). Це слово стало синонімом знатності й благородства. Рицарями не народжувалися, а ставали. Це нелегке заняття вимагало не лише фізичної сили та особистої хоробрості, а й тривалої військової підготовки. У 6-7 років хлопчиків зі знатних сімей віддавали служити пажами при дворах великих феодалів, де їх навчали володіти зброєю та їздити верхи. Вони засвоювали також правила вишуканої придворної поведінки, училися танцювати та співати.

 Значно менше уваги приділялося вмінню читати та писати. Панувала думка, що рицарю це не потрібно. Усі добре знали старе франкське прислів’я: «Хто, жодного разу не скочивши на коня, до І2 років запишається в школі, той не здатен ні до чого більш путнього, ніж стати священиком». Лише наприкінці Середньовіччя частина рицарів почала усвідомлювати важливу роль освіти. Закінчивши навчання, юнак ще декілька років служив зброєносцем у рицаря: усюди супроводжував його і допомагав у битвах. Тільки після цього, у 18-20 років, відбувалося урочисте посвячення в рицарі. До пояса майбутнього рицаря прив'язували меч. вдягали йому шпори й ударяли кулаком по потилиці. Щоб продемонструвати свою спритність, він стрибав на коня і з усього шалу вражав списом опудало. Іноді посвячення проходило на полі бою. Юнака вдаряли плазом меча і казали: «Будь рицарем!». Навіть король мусив пройти обряд посвячення в рицарі. У вільний від війни час улюбленою розвагою рицарів було полювання із соколом і рицарські поєдинки - турніри. І порушення васалом своїх обов'язків, заплутаність відносин між сеньйорами та їхніми численними васалами, прагнення феодалів пограбувати слабшого сусіда-усе це призводило до безперервних війн. Церква намагалася обмежиш їхній розмах. З кінця Х ст. вона постійно закликала до «Божого миру». Упродовж нього, тобто з вечора середи до ранку понеділка, а також у великі свята воювати заборонялося. Пізніше накази про обмеження воєнних дій почати видавати королі. Згодом і феодали зрозуміли, що за будь - якої суперечки краще не знищувати церков, млинів і селянських посівів у володіннях один одного. Поступово складалися «правила війни», які стали частиною своєрідного «кодексу рицарської честі»

  Справжній рицар мав бути також куртуазним, тобто вміти поводитися при дворі й віддано служити прекрасній дамі. Куртуазність (від франц.-двір) означала чемність, галантність, щедрість, уміння складати вірші. Насправді далеко не завжди і не всі рицарі дотримувалися цих правил. Будучи воїнами, вони звикали до крові й насильства безжально грабували мирне населення. Але ззовні — намагатися відповідати рицарському ідеалу, особливо при королівському дворі.

… Феодали проводили час у війнах, бенкетах i військових вправах. Улюблені розваги рицарів – полювання  i турніри — були пов'язані з військовою справою...

Турнір - це військове змагання рицарів у силі та вправності.

...Буйні, зарозумілі феодали вважали себе людьми «благородними» (тобто з хорошого роду), ставили себе вище від простого народу. Вони чванилися старовинністю своїх родів i кількістю знаменитих предків. Кожний феодал мав свій герб — відмітній знак його роду i девіз — короткий вислів, що пояснював смисл герба. У ті часи вважали, що благородні від народження xopo6pi й великодушні...

… Пізніше феодали виробили особливі правила рицарської честі: рицар повинен шукати подвигів, боротися з воро­гами християнської віри, захищати слабких i скривджених. Правила честі діяли лише в стосунках між феодалами. Але й тут вони порушувались. У повсякденному житті, у сім ї  багато феодалів були брутальними, жорстокими й зарозумілими.

1.       Дайте характеристику лицаря Середньовіччя.

2.       Складіть оповідання про турнір

3.       Дайте  відповідь, що таке – рицарство, герб, девіз, правила рицарської честі.

Життя селян.

 Завдання №3. Прочитайте текст. Опишіть житло і двір селянина, складіть меню страв селянина.

… Селяни оселялися невеликими сільцями, які мали не більш як 10—15 дворів. У кожному дворі крім житла, були сарай, хлів i пташник.

  Селянське житло здебільшого будувалося з дерев'яних жердин, колод або місцевого каменю, було вкрите соло­мою чи очеретом. Коли розводили вогнище, густий дим наповнював тісне приміщення. Стіни селянського житла завжди були чорні від кіптю. Вузькі віконця без скла пропускали мало світла; у холодну погоду ix затикали ганчірками або жмутами соломи.

Їжу готували в чавунному казанку, який підвішували над вогнем у житлі. Вона була мізерна й одноманітна: варене зерно, каша, боби, piпa, рідше риба й сир. Печений хліб їли рідко, бо важко було розмолоти зерно на борошно. М'ясо з'являлося на столі тільки в свята. Навіть зерна не завжди вистачало до весни.

В одному приміщенні i спали, i готували їжу, i їли. Уся обстановка складалася з грубо збитого стола, кількох лав уздовж стін, скрині для зберігання одягу. Спали на широкому ліжку або на лавах, а то й на соломі, настеленій прямо на земляній чи кам'яній долівці.

Довгими зимовими вечорами селянин при світлі вогнища або олійної чадної лампи простими інструментами майстрував потрібні для ciмi'ї речі; його дружина пряла i ткала, обшивала всю ciм'ю.

IV. Закріплення нових знань

1.Чому в тогочасному суспільстві вміння майбутнього рицаря гарно їздити верхи і володіти зброєю цінувалося більше, ніж вміння читати і писати?

2.Чому замки стали центром влади феодала, що приваблювало до них купців та торговців, як це сприяло появі тут міста

4.  У чому сенс життя рицаря? Як приймали до рицарів?

5.  Яка головна причина зведення замків ?

6.  Порівняйте вигляд замка у X ст. і з XI ст.

7.  Які «правила війни» були встановлені рицарями? Для чого вони їх запровадили?

8.  Що встановлював «кодекс честі»? Чи завжди рицарі були «куртуазними»?

9. Чим харчувалися селяни?

V. Підсумки уроку

Виставлення оцінок

Метод «Мікрофон»

Що вам найбільше сподобалось на цьому уроці?

А що найбільше запам’яталось?

VI. Домашнє завдання

1.Опрацювати матеріал підручника

 2. Скласти кросворд на 10 слів з даної теми.

Додаток

Життя селян. Завдання №3.

   Прочитавши текст. Опишіть житло і двір селянина, складіть меню страв селянина.

… Селяни оселялися невеликими сільцями, які мали не більш як 10—15 дворів. У кожному дворі крім житла, були сарай, хлів i пташник.

  Селянське житло здебільшого будувалося з дерев'яних жердин, колод або місцевого каменю, було вкрите соло­мою чи очеретом. Коли розводили вогнище, густий дим наповнював тісне приміщення. Стіни селянського житла завжди були чорні від кіптю. Вузькі віконця без скла пропускали мало світла; у холодну погоду ix затикали ганчірками або жмутами соломи.

Їжу готували в чавунному казанку, який підвішували над вогнем у житлі. Вона була мізерна й одноманітна: варене зерно, каша, боби, piпa, рідше риба й сир. Печений хліб їли рідко, бо важко було розмолоти зерно на борошно. М'ясо з'являлося на столі тільки в свята. Навіть зерна не завжди вистачало до весни.

В одному приміщенні i спали, i готували їжу, i їли. Уся обстановка складалася з грубо збитого стола, кількох лав уздовж стін, скрині для зберігання одягу. Спали на широкому ліжку або на лавах, а то й на соломі, настеленій прямо на земляній чи кам'яній долівці.

Довгими зимовими вечорами селянин при світлі вогнища або олійної чадної лампи простими інструментами майстрував потрібні для сім’ї речі; його дружина пряла i ткала, обшивала всю сім’ю.